Українська правда

Народний депутат Вадим Столар, який фігурує на записах розслідування НАБУ і САП, повернувся в Україну. Джерело: джерела Української правди в політичних колах Деталі: Раніше "Українська правда" повідомляла, що Столар напередодні вручення підозри не повернувся в Україну. 20 серпня він заочно отримав підозру. Нардепу інкримінують вчинення злочинів за різними частинами 5 різних статей, зокрема – створення злочинної організації, протиправне заволодіння майном, підробка документів та несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем. За створення злочинної організації нардепу загрожує позбавлення волі від 7 до 12 років з конфіскацією майна, а за несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем – від 10 до 15 років, адже вчинене під час воєнного стану. Читайте також: Сховані за "фасадом". Хто насправді володіє будівельним бізнесом у Києві "Форест Гамп". Як Офіс президента знову "прибіг" до великого корупційного скандалу Що передувало:

Нещодавно НАБУ та САП викрили схему рейдерського захоплення фігурантами операції "Форест Гамп" об'єктів нерухомості та інших активів шляхом втручання в роботу мереж Міністерства юстиції. Це ж злочинне угрупування організувало легалізацію коштів для сплати застави за ексміністра енергетики та юстиції Германа Галущенка. Для цього вони використовували державний "Сенс Банк". Прокурор САП перелічив список фігурантів, які згадуються у справах "Форест Гамп" та "Феміда". Серед них – уже колишня заступниця голови Офісу президента Ірина Мудра, екснардеп Максим Микитась та чинний нардеп Вадим Столар.

Російські війська майже добу атакують Миколаїв: постраждала портова інфраструктура, двоє людей загинули, 12 постраждали.

Джерело: голова Миколаївської ОВА Георгій Решетілов, ДСНС

Пряма мова: "Троє людей постраждали внаслідок ворожої атаки по портовій інфраструктурі Миколаївського району сьогодні у першій половині дня.

Постраждалі — чоловіки 28, 46 та 48 років. Усіх госпіталізували. Двоє чоловіків, 28 та 46 років, перебувають у тяжкому стані. Стан 48-річного чоловіка — середньої тяжкості".

Деталі: Після обіду атаки продовжились: двоє людей загинули, попередньо, дев'ятеро постраждали. Серед них — однорічний хлопчик.

У ДСНС повідомили, що в Миколаєві під ударом опинилися складські приміщення, де зберігалися овочі, та відділення пошти.



Фото: ДСНС Миколаївщини





Фото: ДСНС Миколаївщини



Решетілов додав, що Росія майже добу тероризує Миколаїв та область.

Що передувало:

У ніч на 9 вересня росіяни масовано атакували Миколаїв та область, внаслідок чого є пошкодження портової та цивільної інфраструктури, житлових будинків, загинула жінка, ще 4 людей, постраждали.

Президент Володимир Зеленський та прем'єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре зустрілися з керівниками оборонних компаній країн-партнерів. Джерело: глава держави в соцмережах, передає "Європейська правда"Деталі: За словами Зеленського, головною темою була антибалістична програма "Фрея", "яка здатна забезпечити Європі інтегрований захист від повітряних загроз завдяки спільним зусиллям України, Данії, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Норвегії, Іспанії, Швеції та Великої Британії". Пряма мова Зеленського: "Спільно з керівництвом FіrеРоіnt, Коngsbеrg, Wеіbеl, Sааb, Dіеhl Dеfеnсе, Неnsоldt, Тhаlеs, Sаfrаn, Sеnеr та Lеоnаrdо узгодили, що конкретно мають зробити лідери й урядовці на своєму рівні, а виробники та розробники – на своєму. Розраховуємо на перші практичні результати".Передісторія:

Напередодні Зеленський нагадав, що зараз триває робота над антибалістичною програмою "Фрея", та висловив сподівання, що американці цю програму підтримують. Раніше він висловив думку, що існує можливість проведення тристороннього раунду переговорів між США, Україною та Росією, хоча рішення щодо цього ще не ухвалене.

Детальніше про це читайте в статті "Європейської правди": Любов до "режиму" та завдання від Трампа: про що йшлося на мирних переговорах у Києві.

 Російський безпілотник влучив у багатоповерхівку в Дніпровському районі Києва: є загибла і потерпілі, з них двоє дітей. Джерело: КМВА, Державна служба з надзвичайних ситуацій Києва Дослівно КМВА: "У Дніпровському районі фіксується влучання БпЛА в 9-поверховий житловий будинок. Виникло загоряння. Служби прямують на місце події". Деталі: У наступному пості в соцмережі йдеться, що стало відомо про загибель жінки внаслідок ворожої атаки. Також повідомлялося про одного постраждалого. Станом на 17.20, кількість постраждалих від удару по житловому будинку в Дніпровському районі збільшилася до 3 осіб. Серед них дві дитини: 15-річний хлопець та 16-річна дівчина. Їм надається медична допомога. Оновлено: Рятувальники повідомляють, що внаслідок ворожого обстрілу в Дніпровському районі, сталося загоряння в девʼятиповерховому житловому будинку з 1 по 4 поверхи, вибито вікна та пошкоджено фасад. Пожежу ліквідували на площі 30 кв. м.За даними ДСНС, постраждали 5 осіб. 4 людини врятували, серед них 2 дітей. Передісторія:

Під час обстрілу Києва вдень 9 вересня російський безпілотник впав на склади біля ЖК "Комфорт-Таун" у Дніпровському районі, внаслідок чого там виникла пожежа, кількість постраждалих у столиці внаслідок атак у середу зросла до дев'яти людей.

Російські окупаційні війська атакували Краматорськ Донецької області: поранення отримали 9 мирних мешканців.


Джерело: Донецька обласна прокуратура


Деталі: Зранку середи російські війська завдали ударів по Краматорську. Окупанти здійснили атаку 5 авіабомбами "ФАБ-250" з УМПК.


Спочатку було відомо, що внаслідок обстрілу тілесні ушкодження дістали троє жінок віком 59, 70 й 74 роки та 72-річний чоловік.


Вибухами було пошкоджено 27 приватних домоволодінь та автомобіль.



Станом на 16.20 кількість поранених цивільних внаслідок ранкового авіаобстрілу зросла до 9. Серед поранень, які отримали потерпілі віком від 49 до 80 років - мінно-вибухові травми й різані рани.

У Фінляндії завершили розслідування інцидентів, коли українські дрони з вибухівкою випадково залетіли на територію країни.


Джерело: Ylе, повідомляє "Європейська правда"


Деталі: Як свідчать результати розслідування, усі чотири дрони, які залетіли на територію Фінляндії навесні 2026 року, походять з України.


Розслідування цих випадків проводили спільно Національне бюро розслідувань (NВІ) та Фінська прикордонна служба.


У своїй заяві вони зазначили, що всі чотири дрони походили з України, були схожими за моделлю та виготовлені для військового використання. У заяві підтвердили, що кожен дрон мав на борту вибухівку.


"Попереднє розслідування не виявило жодних доказів, які б виправдовували продовження справи щодо кримінальної відповідальності", – повідомляють інституції у спільному пресрелізі.


Також у заяві йдеться, що Фінляндія не була ціллю в жодному з цих випадків. Натомість усі дрони летіли на територію Росії, втім, були перехоплені засобами GРS-заглушення з Калінінграда й перенаправлені у Фінляндію. Також, як йдеться у заяві Нацбюро розслідувань та фінських прикордонників, на напрямок польоту міг вплинути вітер.


Протягом весни у Фінляндії було кілька випадків, коли українські дрони, які летіли атакувати порти РФ на Балтійському морі, потрапили у повітряний простір країни. Володимир Зеленський тоді запропонував прем'єр-міністру Фінляндії Петтері Орпо зміцнити двостороннє партнерство, підписавши угоду в форматі угоди про дрони.

Глен Грант написав статтю-рефлексію на Принципи Головнокомандувача, головною тезою якої є: перш ніж будувати нову армію, треба домовитися, хто в цій системі має владу, хто має ресурси, хто ухвалює рішення і хто відповідає за результат. Професійна біографія Глена Гранта дозволяє йому фахово говорити про архітектуру оборонного управління України. Він має рідкісне поєднання досвіду всередині західної військової системи та багаторічного досвіду її адаптації до пострадянських армій. У своїй статті Грант дивиться на українську систему одночасно з двох позицій: він розуміє логіку західної моделі цивільно-військового розподілу ролей, але достатньо довго працював з українськими інституціями, щоб не переносити цю модель на Україну механічно. Тому його текст є зовнішньою діагностикою української проблеми: де саме мають проходити межі між політичним керівництвом обороною, стратегічним військовим керівництвом, підготовкою та розвитком сил і безпосереднім командуванням операціями — і чому розмитість цих меж під час війни впливає на результат на полі бою. Його ключова теза статті: відповідальність повинна йти за повноваженнями. Не можна відповідати за результат, не маючи права ухвалювати необхідні для нього рішення; і не можна мати владу, не відповідаючи за її наслідки. Після того як Драпатий формулює, якою має стати армія, Грант ставить наступне питання — якою має бути система влади навколо цієї армії, щоб вона взагалі могла такою стати. Нижче "Українська правда" публікує переклад статті Глена Гранта.

Хто має керувати війною?

Ролі, відповідальність і підзвітність в управлінні обороною під час війни — демократична модель командування та управління обороною для України, що воює у 2026 році. Ця стаття спирається на мій досвід роботи в Міністерстві оборони Великої Британії, британській армії та об'єднаних штабах під час першої війни в Перській затоці, війни в Боснії та операції НАТО в Косові. Під час роботи над нею я також звернувся до двох колег: американського дослідника у сфері оборони й автора, доктора Томаса Дурелла Янга, який свого часу працював у Воєнному коледжі США, та колишнього директора з питань оборонної політики Міністерства оборони Болгарії, полковника у відставці Владіміра Міленскі. Усі ми в різний час працювали з Міністерством оборони України у 2014–2015 роках, а загалом брали участь у реформуванні оборонних систем більш ніж 15 країн світу. Наперед перепрошую у моїх подруг і колег-військовослужбовиць за те, що в англійському оригіналі статті я переважно використовую займенник "він". Це зроблено виключно для спрощення тексту перед перекладом і жодним чином не применшує вашого надзвичайного внеску у війну, яку веде країна.

Війна не скасовує демократичного управління обороною. Вона випробовує його на міцність

У демократичній державі, яка веде війну, оборонна система має одночасно ефективно воювати, залишатися під політичним контролем, бути юридично підзвітною, стратегічно цілісною та оперативно гнучкою. Війна посилює тиск на інституції, але оборонна система не повинна через це замикатися в собі або перетворюватися на окремий центр влади. Війна не скасовує потреби у чітких повноваженнях, законній відповідальності та суспільній підзвітності. Навпаки: що вища ціна рішень, то важливіше розуміти, хто керує обороною, хто надає військові рекомендації уряду, хто готує війська, хто планує стратегію і кампанії, хто командує операціями і хто відповідає за результат. Сьогодні в Україні це не до кінця зрозуміло. Тому головне інституційне питання — не в термінології. У різних демократичних державах органи та посади називаються по-різному. Значення має інше: чи утворюють вони цілісну систему, в якій повноваження, відповідальність, військові рекомендації, оперативне командування, підготовка сил, політичний контроль і підзвітність чітко розмежовані там, де це необхідно, та інтегровані там, де це дає результат. І найважливіше — суспільство має бачити, хто за що відповідає. Для створення добре налагодженої та ефективно керованої системи критично важлива якісна командна робота. Найшвидше й найкраще працюють двоє людей, які довіряють одне одному і мають спільну мету. Недовіра, інституційна зарозумілість, нездатність працювати разом, бюрократія або нечітко визначені завдання породжують затримки. А на війні затримки вбивають. Саме тому міністр оборони, вище військове керівництво, Міністерство оборони, Генеральний штаб і Об'єднаний штаб мають працювати як єдиний організм, а не протистояти одне одному. Мені пощастило працювати у британській системі, де Міністерство оборони та Генеральний штаб фактично інтегровані, а військові та цивільні фахівці працюють у спільних командах. На нарадах були присутні представники всіх необхідних рівнів — від міністерства до військових частин. Завдяки цьому багато ключових рішень можна було ухвалювати і реалізовувати одразу, без зайвої бюрократії. Цивільні фахівці привносили інший, менш вузький погляд та інші компетенції — і це суттєво покращувало результат. Відкрита спільна робота набагато ефективніша за жорстке відстоювання "власної території". В Україні двома головними штабними центрами сьогодні є Міністерство оборони та Генеральний штаб. У більшості країн останній називали б Штабом оборони, адже йдеться не лише про сухопутні війська. На нашу думку, потрібен і третій елемент — Об'єднаний штаб, відповідальний за ведення бойових дій. У Великій Британії та багатьох країнах НАТО існують оперативні об'єднані штаби. У США цю функцію виконують регіональні об'єднані бойові командування — Соmbаtаnt Соmmаnds, що відповідає глобальному масштабу американських інтересів. Разом ці три штаби мають утворювати своєрідний трикутник керівництва з чітко розмежованими завданнями. Я працював на кожному з цих рівнів. Залежно від проблеми один штаб бере на себе провідну роль, а інші його підтримують. Наступного дня ситуація може змінитися — і лідерство перейде до іншого штабу. Держави, які успадкували систему командування радянського типу, а потім почали впроваджувати сучасні демократичні та натовські моделі оборонного управління, постійно стикаються з питанням: хто, що, як і коли має робити. Проблема не в тому, що одна концепція чи термінологія є "східною", а інша — "західною". Проблема виникає тоді, коли змішана система породжує паралельні вертикалі управління, дублювання штабів, розмиту відповідальність і ситуації, коли командир відповідає за результат, але не має достатніх повноважень або ресурсів, щоб його досягти. Нинішній український Об'єднаний штаб — показовий приклад. Йому дали роль на полі бою, для якої він не створювався. Та й по-справжньому об'єднаним він, правду кажучи, ніколи не був. Для демократичної держави, яка воює у 2026 році, центральний принцип має бути простим: відповідальність повинна відповідати повноваженням. Жодна інституція або її частина не повинна мати владу без підзвітності. І жоден командир не повинен нести відповідальність, не маючи достатніх повноважень і ресурсів для виконання поставленого завдання.

Міністерство оборони: цивільна влада, політика, ресурси та підзвітність

Міністерство оборони — це цивільний політико-адміністративний орган, відповідальний за управління обороною та створення умов для її функціонування. У демократичній державі Міноборони є частиною уряду, а не оперативним штабом. Воно не повинно діяти як паралельне військове командування. Його легітимність походить із конституційних повноважень, відповідальності міністра, парламентського контролю та верховенства права. Під час війни відповідальність міністра принципово не змінюється. Але діяти він має швидше й цілеспрямованіше. Міністр повинен не лише очолювати всю систему оборони, а й бути активним керівником самого міністерства, спонукаючи його працівників діяти проактивно, підтримувати військо, шукати нові рішення і працювати швидко. Міністерство також має функціонувати в режимі 24/7 і бути готовим негайно реагувати на надзвичайні ситуації. Саме сильна політична складова цієї посади є причиною, чому її має обіймати цивільна особа — бажано досвідчений політик. Військові на посаді міністра можуть добре розуміти логіку бойових дій, однак зазвичай мають менше досвіду роботи з політичними й суспільними процесами. Їм часто бракує розуміння того, як працюють політичні брифінги, неформальні зв'язки та формування консенсусу, без яких неможливо досягти найкращого результату для оборони в цілому. Завдання міністерства складне. Воно має перетворювати національні політичні цілі на оборонну політику та стратегічні директиви; управляти ресурсами, бюджетом, закупівлями, мобілізаційною та кадровою політикою, міжнародною допомогою, оборонною промисловістю і забезпеченням. Міністерство має координувати роботу з урядом, парламентом, іншими міністерствами, союзниками та структурами цивільного захисту. Водночас воно повинно забезпечувати законність, прозорість, демократичний контроль та антикорупційні механізми. Міністр також має особисто й регулярно інформувати парламентський комітет з питань оборони про проблеми в усіх цих сферах — особливо коли виникає потреба в нових законах або змінах до чинного законодавства. Деякі українські міністри сприймали роботу з парламентом мало не як боротьбу з противником, хоча парламент є фундаментальною частиною оборонної системи демократичної держави. Те, що за 12 років війни Україна так і не ухвалила низку критично необхідних законів, дуже добре демонструє наслідки такого підходу. Міністерство також має вимагати від військового керівництва відповідальності за готовність, плани, результати та використання ресурсів. Це не означає політичного мікроменеджменту військових операцій. Це означає, що цивільна влада як частина уряду визначає цілі, надає засоби, встановлює обмеження, вимагає професійних військових рекомендацій, оцінює результати та звітує перед демократичною державою. Завдання міністерства — не воювати. Воно має інформувати уряд і парламент, задавати стратегічний напрям, забезпечувати максимально доступні ресурси, контролювати результати та нести політико-адміністративну відповідальність. І знову ключовою умовою є командна робота всієї системи. У Міністерстві оборони я засвоїв ще один урок: ми, військові, часто погано вміємо аргументувати свою позицію. Надто часто ми намагаємося переконувати емоціями або військовою самовпевненістю, тоді як наші цивільні колеги очікують чіткої логіки, аргументів і фактів. Я навчився цього нелегко: отримував назад документи та брифінги, вкриті червоними правками і запитаннями: "Чому?" та "Де докази?". Саме тому міністр, вище військове керівництво, Міноборони, Генеральний та Об'єднаний штаби повинні працювати як одна система. Але для цього всі вони мають отримувати від штабів однаково якісну інформацію. Керівники знають переважно те, що їм доповідають. Вони не боги. Тому чесність — критично важлива. Там, де Міноборони та Генеральний штаб інтегровані, а військові та цивільні фахівці працюють пліч-о-пліч — як у Великій Британії чи Пентагоні, — більшість рішень можна ухвалювати й реалізовувати швидко. В Україні, де Міноборони та Генеральний штаб розділені, керівництву необхідно постійно шукати нові процеси та механізми спільної роботи, які забезпечуватимуть максимально швидкий і скоординований результат. Штабна система НАТО або континентальна штабна система, ймовірно, є найкращим інструментом для цього. Але її потрібно впроваджувати як цілісну систему принципів і методів, а не просто перейменовувати старі структури. Українські штаби досі не до кінця зрозуміли сутність цього інструменту. Але це тема для окремої статті.

Головнокомандувач: стратегічне військове лідерство та професійна військова порада

Начальник оборони — або, як в Україні, Головнокомандувач Збройних сил — є найвищою професійною військовою посадовою особою держави. Назва посади може відрізнятися. Її функція — ні. Цей офіцер є головним військовим радником президента, уряду, міністра оборони та органів національної безпеки і відповідає за стратегічне військове керівництво Збройними силами як інституцією. Усі троє авторів цієї статті сходяться в одному: за свою кар'єру ми бачили більше Головнокомандувачів, які зазнали невдачі, ніж тих, хто досяг успіху. Головна причина — нерозуміння власної ролі. Головнокомандувач — не генеральний директор оборонної корпорації. І він не "господар замку", як дехто хотів би себе бачити. Він має бути професійною ланкою між суспільством та урядом, з одного боку, і військовою системою — з іншого, забезпечуючи безперервний і правильний рух інформації та рішень в обох напрямках. Його роль полягає в тому, щоб перетворювати політичні цілі на військово-стратегічні варіанти дій; чесно консультувати щодо ризиків, реалістичності, ціни та наслідків; через штабну систему спрямовувати розробку планів кампаній; забезпечувати об'єднаність та рівноправність складових сил оборони; підтримувати моральний стан, готовність, дисципліну, професійні стандарти та стратегічну цілісність. Масштаб цього переліку величезний. Саме тому Головнокомандувач не повинен одночасно бути командувачем, який безпосередньо веде бойові дії. Коли він перебирає цю роль на себе, інші критично важливі завдання оборони залишаються без належної командної уваги. І тоді цілі системи — як це сталося, наприклад, із ТЦК та мобілізацією, — починають деградувати. Ще одне ключове завдання Головнокомандувача — відбирати офіцерів усіх видів Збройних сил, а не лише Сухопутних військ, і рекомендувати президентові тих, хто готовий до вищих військових звань та, особливо, оперативного командування. Так само він має рекомендувати президентові заміну старших офіцерів, які не досягають результату через недостатню компетентність, професійне виснаження або фізичну втому. Головнокомандувач підзвітний цивільному керівництву через законні механізми контролю — зокрема регулярні доповіді президентові, міністру та парламенту. Він відповідає за професійну якість власних військових рекомендацій. А це означає, що його підлеглі також повинні мати можливість доповідати йому чесно — з упевненістю, що за погані новини їх не засудять і не покарають, як це надто часто траплялося в минулому. Головнокомандувач також відповідає за стратегічне застосування Збройних сил, цілісність системи командування, готовність і моральний стан війська. Він має бути достатньо сильним, щоб вести військову інституцію і в добрі, і в найважчі часи. Але завжди залишатися підпорядкованим демократичній цивільній владі.

Начальник Генерального штабу: влада штабу, а не окреме командування

Роль начальника Генерального штабу часто є однією з найчутливіших у змішаних системах. Начальник Генштабу підпорядковується Головнокомандувачу і в українській системі має від його імені здійснювати щоденне управління військовою системою через Генеральний штаб. Він відповідає за штабні процеси та їхню якість на всіх рівнях, якість планування, координацію, штабну дисципліну та за те, щоб військові варіанти, розроблені Об'єднаним штабом, отримували повну підтримку всієї системи. На практиці ця посадова особа може мати значний вплив, адже якісна штабна робота формує стратегічні рішення. Але ці повноваження мають реалізовуватися під керівництвом Головнокомандувача, а не як незалежна командна функція. Якщо начальник Генерального штабу видає накази, це мають бути штабні накази, видані на підставі повноважень Головнокомандувача, а не особисті командні директиви. Формула проста: начальник Генерального штабу має бути сильним штабним координатором і головним менеджером Збройних сил, але не незалежним командувачем.

Генеральний штаб: стратегічний штаб, двигун змін і сильнішого майбутнього

Генеральний штаб — або Штаб оборони, як його називають у багатьох сучасних системах, — слід розуміти як стратегічний штаб, що працює на Головнокомандувача. Його завдання — перетворювати політичні рішення та військово-стратегічні вказівки на плани діяльності, розвиток сил, мобілізаційні механізми, системи готовності, доктрину, політику підготовки, логістичні пріоритети та стратегічні оцінки. У цьому сенсі Генеральний штаб має три основні функції. Перша — забезпечувати командувача Об'єднаних сил ресурсами, необхідними для ведення війни. Друга — створювати нові та інноваційні військові спроможності для майбутнього. Третя — забезпечувати, щоб уся оборонна система в тилу максимально ефективно працювала на війну. Це означає вибудовувати чіткі процеси та ефективні організації без марнотратства і затримок. Генеральний штаб — це військовий мозок інституції, і він має бути зосереджений передусім на майбутньому. Він не повинен перетворюватися на паралельну вертикаль командування, втручатися у щоденне ведення війни або перебирати завдання, які мають виконувати підпорядковані види військ та органи — наприклад, Сухопутні чи Повітряні сили. Це розмежування особливо важливе для країн із радянською військовою спадщиною. У системах радянського походження Генеральний штаб часто концентрував у собі планування, управління силами, мобілізацію, оперативне керівництво, розвідку та безпосереднє командування. Така модель відповідала іншій військово-політичній логіці: централізованому контролю, жорсткій вертикалі влади, слабкій цивільній складовій оборонної політики, штабному управлінню та пріоритету секретності над підзвітністю. У сучасній демократичній системі така концентрація функцій створює серйозні ризики: дублювання повноважень, розмиття відповідальності, втручання штабів у командування, надмірну централізацію, вкрай повільні цикли ухвалення рішень, послаблення об'єднаного командування та відсутність чіткої відповідальності за результати операцій. Що інтенсивнішою стає війна, то дорожче обходяться військам ці суперечності та дисфункції. Тому Генеральний штаб не повинен безпосередньо командувати оперативними угрупованнями та займатися щоденним веденням бойових дій. Інакше штаб витрачає час на чужі завдання, сповільнює ухвалення рішень, послаблює оперативних командувачів і руйнує прямий зв'язок між повноваженнями та відповідальністю. Водночас він втрачає фокус на власних ключових завданнях і створює затримки для всіх, із ким взаємодіє.

Командувач Об'єднаних сил: відповідальний за поточні бойові операції

Командувач Об'єднаних сил має бути оперативним командувачем, відповідальним за проведення визначених кампаній та операцій. Його завдання — виграти війну. Ця роль критично важлива, оскільки сучасна війна за своєю природою є об'єднаною. Жодна спроможність — включно з цивільно-військовим співробітництвом — не може існувати як окреме відомче зусилля. Усі вони мають бути інтегровані під керівництвом оперативного командувача, який має реальні повноваження щодо переданих йому сил. До обов'язків командувача Об'єднаних сил мають належати:

командування визначеними силами в операційній зоні; планування і проведення кампаній та великих операцій; визначення ресурсів, необхідних для майбутніх операцій; інтеграція видових і функціональних компонентів; визначення оперативних пріоритетів; синхронізація ефектів; доповідь про перебіг операцій, ризики, втрати, потреби й можливості; адаптація дій у межах отриманих стратегічних вказівок.

Він також має прямо вказувати на оперативні прогалини та слабкі місця. Ключове — назва посади повинна відповідати реальним повноваженням. Якщо кожне значуще тактичне чи оперативне рішення контролює Генеральний штаб або політичний центр, посада командувача стає порожньою формальністю, а відповідальність — зникає. Якщо командувач Об'єднаних сил відповідає за результати операцій, він повинен мати право командувати визначеними силами, встановлювати оперативні пріоритети та своєчасно ухвалювати рішення в межах стратегічних вказівок. За результати своєї військової діяльності командувач Об'єднаних сил має відповідати перед Головнокомандувачем, а через нього — перед цивільною владою. Ця відповідальність повинна ґрунтуватися на поставленій місії, наданих ресурсах, визначених обмеженнях і делегованих повноваженнях. Її не можна зводити до пошуку винних після невдачі або роздачі похвал після успіху. Підзвітність — це постійна дисципліна доповіді, оцінювання, адаптації та законного командування.

Об'єднаний штаб: механізм ведення війни та об'єднаної інтеграції

Об'єднаний штаб має управляти та координувати систему ведення бойових дій. Його фокус — ведення війни через інтеграцію операцій і розвідки на об'єднаному рівні, трансформацію стратегії у завдання для підпорядкованих формувань та подальшу підтримку їхніх операцій. Це штабний механізм, через який Збройні сили інтегрують усі доступні спроможності в єдину скоординовану систему, підпорядковану одній стратегії ведення війни. Якщо держава одночасно має Генеральний та Об'єднаний штаби, межа між ними повинна бути абсолютно чіткою — без дублювання і простору для різних трактувань. Правильно побудований Об'єднаний штаб дає командувачу Об'єднаних сил можливість планувати, координувати, оцінювати та коригувати спільні операції в інтересах держави. Його штаб забезпечує оперативне планування ближніх, середніх і глибоких операцій. Одне з головних його завдань — концентрувати ефекти на полі бою та спрямовувати ресурси туди, де цього потребують стратегічні й оперативні пріоритети. Штаб готує накази та директиви для об'єднаних операцій, тісно взаємодіє з Міністерством оборони та Генеральним штабом щодо ресурсних потреб, підтримує актуальну оперативну картину, координує роботу із союзними штабами та поєднує національну військову стратегію з реалізацією кампаній. Завжди існує ризик, що Об'єднаний штаб стане зайвим, якщо Генеральний штаб перебере на себе надто багато оперативних повноважень. Або, навпаки, буде надто слабким для реальної інтеграції видів військ, якщо його юридичні повноваження недостатні. Обидва варіанти вкрай шкідливі для ведення війни. Так само, якщо Об'єднаний штаб починає дублювати Генеральний, він лише створює додаткову бюрократію без реальних повноважень. Коли Об'єднаний штаб не має впливу та реальної влади, операції залишаються заручниками інтересів окремих видів військ і відомств або будуються на імпровізованій координації. Результат — втрата фокусу, цілісності та узгодженості. Операції проводяться, боєприпаси витрачаються, але окремі дії не складаються в сукупний ефект, необхідний для поразки противника. Тому Об'єднаний штаб повинен мати чітко визначену роль і прямий доступ до Головнокомандувача. Так само критично важливо, щоб командувач Об'єднаних сил і начальник його штабу мали спільне бачення, подібний професійний досвід і однаково розуміли мету. А ще краще — щоб між ними існувала справжня особиста довіра.

Головний демократичний принцип: відповідальність має відповідати повноваженням

Принцип відповідності відповідальності та повноважень — нормативне ядро демократичного управління обороною під час війни. Він захищає державу від двох однаково небезпечних крайнощів: інституцій, які мають владу, але не несуть відповідальності, та командирів, яких звинувачують у результатах, на які вони не мали достатніх повноважень або ресурсів впливати. У такій системі відповідальність має розподілятися так: Політичне керівництво відповідає за політичні цілі, цілі війни, мобілізацію суспільства, союзи, національну стійкість і визначення прийнятного рівня ризику. Міністерство оборони — за оборонну політику, ресурси, інституції, закупівлі, персонал, забезпечення та контроль. Головнокомандувач — за професійні військові рекомендації, стратегічне військове керівництво, готовність і застосування Збройних сил. Генеральний штаб — за якість планів розвитку та досліджень і розробок, стратегічних оцінок, систем готовності, мобілізації, розвитку сил та штабної роботи. Об'єднаний штаб — за ведення війни, об'єднану інтеграцію та оперативне планування. Командувач Об'єднаних сил — за проведення визначених операцій. Види Збройних сил — Сухопутні війська, Військово-Морські сили та інші — за підготовку, оснащення і надання сил, готових до ведення бойових дій. Такий розподіл не фрагментує командування — він його прояснює. Політичні лідери відповідають за політичні цілі та національний ризик. Цивільні органи оборони — за політику, ресурси та контроль. Вище військове керівництво — за професійні рекомендації, готовність і стратегічну цілісність. Оперативні командувачі — за проведення визначених операцій. Система працює тоді, коли кожен рівень має достатньо повноважень для виконання своєї відповідальності — і достатньо контролю, щоб запобігти зловживанню цими повноваженнями. Тому для кожної ключової посади в системі оборони законодавство має чітко відповідати на п'ять запитань: Яке рішення або результат має забезпечити ця посадова особа? У який строк? Кому вона має його подати або про нього доповісти? Які повноваження вона має для виконання цього завдання? За якими доказами та критеріями оцінюватиметься виконання? Юридична підзвітність має передбачати регулярне звітування перед міністром оборони, урядом, президентом або парламентом; письмову фіксацію військових рекомендацій і рішень; чіткі строки підготовки оперативних оцінок та звітів про готовність; можливість простежити використання ресурсів; а також конкретні наслідки за невиконання визначених законом обов'язків.

Чіткість — це стратегічна спроможність. І перевага на полі бою

Для демократичної держави, яка воює у 2026 році, головним тестом інституційної спроможності є не кількість штабів, структур чи командних посад. Головне — наскільки чітко між ними розподілені повноваження, відповідальність і підзвітність. Держава може мати Міністерство оборони, начальника оборони або Головнокомандувача, Генеральний штаб, Об'єднаний штаб, начальника Генерального штабу та командувача Об'єднаних сил. Але якщо їхні ролі не розмежовані, результатом може стати не посилення системи, а дублювання функцій і загальна слабкість. Перед Україною стоїть особливо складне завдання: вести війну високої інтенсивності й одночасно трансформувати успадковану систему командування. Метою не повинно бути косметичне запозичення західної термінології. Так само немає сенсу відмовлятися від кожної успадкованої практики лише через її походження. Мета — створити справді демократичну та об'єднану систему управління обороною під час війни: під цивільним керівництвом, із професійною військовою експертизою, ефективну в операціях, юридично підзвітну і настільки чітку, щоб у кожного важливого рішення та кожної дії був конкретний відповідальний. Інституційна чіткість — не адміністративна розкіш. Це стратегічна спроможність. Вона скорочує цикл ухвалення рішень, зміцнює довіру між цивільними та військовими керівниками, покращує використання ресурсів, забезпечує ефективність об'єднаних операцій, зменшує політизацію та робить реальною відповідальність за результат. На війні це не другорядні переваги. Це ключові умови витривалості, адаптації та перемоги. Глен Грант

Перша заступниця генерального прокурора Марія Вдовиченко, яка фігурує у розслідуванні антикорупційних органів, звільнилася з посади і з органів прокуратури. Джерело: пресслужба ОГП в коментарі Деталі: 9 вересня "Українській правді" підтвердили, що Вдовиченко подала заяву на звільнення, відповідний наказ було підписано. "Вчора був її останній робочий день", - додав співрозмовник УП. Передісторія:

4 вересня "Українська правда" повідомила, що НАБУ та САП проводять обшуки в генерального прокурора Руслана Кравченка, його заступниці Марії Вдовиченко та в голови Одеської ОВА Олега Кіпера. 5 вересня Офіс генерального прокурора підтвердив, що детективи НАБУ провели обшуки у службових приміщеннях, "якими користується Кравченко". НАБУ і САП затримали заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва ОГП Сергія Кропиву. 5 вересня НАБУ і САП заявили про викриття злочинної організації, яку, за даними слідства, очолював один із керівників структурних підрозділів Офісу генерального прокурора. Її учасників підозрюють у систематичному отриманні хабарів від шахрайських кол-центрів та легалізації майна. За даними УП, йдеться про Сергія Кропиву. За даними джерел "Української правди, під час обшуків у першої заступниці генерального прокурора Руслана Кравченка Марії Вдовиченко знайшли матеріали, які свідчать про стеження за керівниками антикорупційних органів, їхніми родинами та підлеглими. Руслан Кравченко на тлі розслідування НАБУ та САП про "кришування" колл-центрів подав заяву про відставку з посади генерального прокурора.

У лікарні померли двоє жінок, які постраждали під час російської атаки безпілотниками на потяг в Сумському районі 8 вересня. Джерело: голова Сумської ОВА Олег Григоров у Теlеgrаm Пряма мова: "У лікарні померли двоє людей, які вчора постраждали внаслідок ворожої атаки по потягу у Сумському районі. Це жінки 60 та 79 років. Вони отримали важкі поранення. На жаль, врятувати їх життя лікарям не вдалось". Деталі: Ще двоє постраждалих перебувають у важкому стані. "Росіяни свідомо вдарили по цивільному транспорту безпілотниками. Це черговий цинічний злочин, який забрав життя невинних людей", – зазначив Григоров. Передісторія:

Зранку 9 вересня росіяни атакували "Шахедом" залізничну станцію на Харківщині й уразили потяг сполученням "Харків-Ізюм", через що постраждали 6 людей. Упродовж 8 вересня Росія кілька разів обстрілювала потяги в різних областях України. Зокрема, росіяни завдали удару безпілотниками по приміському поїзду в Сумському районі. Тоді рятувальники та представники місцевої влади евакуювали 19 пасажирів, повідомлялося про 10 постраждалих. А через обстріл потяга, який рухався за маршрутом "Дніпро-Запоріжжя", загинула провідниця. Також зранку росіяни атакували поїзд сполученням "Київ-Суми", внаслідок чого довелося евакуювати 90 людей.

В Головному управлінні розвідки повідомляють, що в ніч на 9 вересня оператори їхнього Департаменту активних дій в межах спільної з іншими складовими Сил оборони dеерstrіkе-операції уразили інфраструктуру військово-морської бази РФ у Новоросійску, а також — ворожий фрегат "Адмірал Ессен" проєкту 11356. Джерело: ГУР Деталі: Повідомляється, що внаслідок влучних ударів на палубній надбудові "Ессена" виникла пожежа. Корабель "Адмірал Ессен" — носій крилатих ракет "Калібр", які держава-агресор постійно використовує для терористичних ударів по цивільній інфраструктурі України. Сили оборони неодноразово уражали цей ракетоносій. Так удару по російському фрегату " уночі 2 березня 2026 року завдали СБУ та Сили оборони; при цьому джерело УП в СБУ зазначало, що пошкоджений корабель наразі не може запускати ракети "Калібр". У серпні ГУР та Сили оборони України також уразили російські ракетоносії "Адмірал Ессен" та "Адмірал Макаров", а також патрульний корабель "Василь Биков". Передісторія:

Вночі 9 вересня моніторингові Теlеgrаm-канали повідомляли, що безпілотники атакували місто Новоросійськ, внаслідок чого на території мазутного терміналу спалахнула пожежа. Мер Новоросійська підтвердив виникнення пожежі, але сказав, що загоряння сталося через падіння уламків. Назву атакованого підприємства мер не озвучив, як і не повідомив про масштаби руйнувань або наявність постраждалих. За даними осінтерів, удар завдали по об'єктах портового комплексу, внаслідок чого пошкоджено щонайменше один резервуар Новоросійського мазутного термінала. Він є одним із провідних підприємств Новоросійського транспортного вузла, що входить до складу Новоросійського морського торговельного порту – найбільшого в Росії за обсягами перевалки. Вранці командувач Силами безпілотних систем ЗСУ Роберт "Мадяр" Бровді підтвердив ураження військово-морської бази в Новоросійську Краснодарського краю РФ у ніч на 9 вересня.

На перший погляд така постановка питання здається абсурдною і нереалістичною. Але цифри – річ вкрай вперта, і вони якраз говорять, що це цілком реально. За різними оцінками, населення України у 2026 році становить від 32 млн (дані МВФ) до близько 29 млн осіб (дані українських демографів). Відтак, навіть за умови чисельності населення на підконтрольній уряду України території у 29 млн людей, нам достатньо, щоб 20% (5,8 млн) виконували військовий обов'язок (2 людини з 10) один раз на п'ять років, аби мати постійну та дієву армію із понад 1 млн військовослужбовців. Це означатиме, що військовозобов'язаний громадянин служитиме, наприклад, 1 рік, а далі 4 роки житиме цивільним життям. При налагодженні такої системи Україна стає в принципі нездоланною для російських окупантів чи інших ворогів. Наявність понад шести мільйонів боєздатного українського війська та підготовленого резерву повністю зводить нанівець будь-який план не те що взяти "Київ за три дні", а навіть "Малу Токмачку за 10 років". Дослідження показують, що головні перешкоди й демотиватори, які відлякують громадян від служби, пов'язані саме з невизначеністю термінів служби, несправедливою мобілізацією та відсутністю регулярної ротації. Саме це не дає людині прогнозувати власне майбутнє й почуватися господарем своєї долі. Так, на думку голови Українського безпекового клубу, керівника проєктів ГО "Фонд сприяння демократії" Юрія Гончаренка, опитування щодо ротаційної моделі військової служби переконливо доводить: людина обирає ухилення, тому що ризики безстрокового перебування на фронті переважають будь-які можливі санкції. Втім, у разі запровадження фіксованого циклу служби раціональним вибором стає добровільна служба з розумінням дати повернення і гарантованого періоду відновлення. Ці нескладні підрахунки демонструють, що проблема з мобілізацією та справедливими термінами служби виникає головним чином не через брак людей, а через погану організацію, неналежну комунікацію та брак необхідної етики. Катастрофічно бракує "дорослих" у політикумі, які б взяли на себе політичну відповідальність, забезпечили прозорий і чесний діалог із громадянами та налаштували ротаційну систему військової служби. Якщо заглиблюватися у тему організації ротаційної служби, то там існує багато компонентів рішення, компенсаторів та факторів:

від оптимізації економічного бронювання, розширення міжнародного рекрутингу, запровадження диференційованої системи грошового забезпечення, зміни батьківських обовʼязків на час служби й аж до гендерного паритету у виконанні військового обовʼязку, суттєвого збільшення рівня роботизації на ЛБЗ, оновлення логіки територіальної оборони, обовʼязкової етапності проходження служби та нової системи дозволів на зберігання й використання зброї під час воєнного стану.

Але ключовим питанням залишається довіра та готовність військово-політичного керівництва гарантувати й забезпечити чесне, справедливе та прозоре виконання військового та громадянського обов'язку, яке б водночас дозволило реалістично планувати життя навіть попри повномасштабну війну. Хтось називає це "оборонною демократією", хтось – "воєнною демократією", але в кінцевому підсумку все зводиться до питання про готовність громадян по черзі захищати свою спільноту, свій дім і спосіб життя, якому вони віддають перевагу. Окрім виключно безпекових резонів, додаткова перевага такої системи полягає ще й у тому, що виникає абсолютно новий рівень суспільної та екзистенційної солідарності, адже зрозуміла і справедлива система розподілу ролей для гідної участі громадян у захисті своєї країни слугуватиме джерелом консолідуючого спільного досвіду.

Президент Сербії Александар Вучич 9 вересня розпустив парламент і призначив дострокові вибори до Народної скупщини (сербського парламенту) на 25 жовтня. Джерело: "Європейська правда" з посиланням на N1 Пряма мова Вучича: "Я вважаю, що саме зараз ми ще можемо підготуватися до ЕХРО і працювати після того, як на виборах буде ухвалено рішення щодо того, хто керуватиме урядом Сербії від вашого імені". Деталі: Вучич обґрунтував свій крок напруженістю в суспільстві та політичними розбіжностями, додавши, що відтермінування виборів поставить під загрозу збереження демократії в Сербії, а також проведення міжнародної виставки ЕХРО-2027, яка відбудеться в Белграді. Цим рішенням Вучич задовольнив звернення уряду, який 7 вересня закликав президента розпустити парламент. Також очільник Сербії наголосив, що вибори і передвиборча кампанія мають проходити "мирно та гідно", зазначивши про важливість взаємної поваги між усіма та право вільного висловлювання думок і зібрання. Передісторія:

Плани проведення дострокових парламентських виборів Вучич анонсував ще в червні. Через кілька днів після оголошення про це президент Сербії заявив, що залишить свою посаду. Цій заяві Вучича передували тривалі й масштабні антивладні протести, які тривали з грудня 2024 року. Вони почалися після того, як 16 людей загинули внаслідок обвалу навісу на залізничному вокзалі в північному сербському місті Новий Сад. Днями правління керівної в країні Сербської прогресивної партії одноголосно вирішило висунути президента Александра Вучича першим номером виборчого списку "Александар Вучич – Об'єднана Сербія" та кандидатом на посаду прем'єр-міністра. Детальніше про це "ЄвроПравда" писала у статті "Вічний Вучич" йде з посади. Навіщо президент Сербії планує дострокові вибори".

Представники Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності домовилися оперативно розглянути подання президента про звільнення Руслана Кравченка з посади генерального прокурора – щойно документ надійде до парламенту. Джерело: перший заступник голови комітету Андрій Осадчук (фракція "Голос") у коментарі "Українській правді" Деталі: У вівторок, 8 вересня, мало відбутися засідання правоохоронного парламентського комітету за участі Кравченка. Депутати планували обговорювати питання можливої відставки чинного генпрокурора. Пряма мова: "Комітет – не слідчий орган. Деталі "Карфагену" мають цікавити НАБУ і САП. Засідання комітету могло бути інструментом впливу на Кравченка, щоб він пішов з посади. Але він сам заявив про відставку. Ми відкрили заплановане засідання. Кравченко був присутній. Але за пропозицією Бакумова, який відображав колективну позицію, не затверджували порядок денний і закрили засідання. Ми домовилися, що тільки-но подання про звільнення Кравченка надійде до парламенту – розглянемо документ найближчим часом – впродовж 24 годин". Деталі: Осадчук уточнив, що 8 вересня відповідного подання в Раді не було. Нині комітет не має інформації, чи надійшов документа. На сайті парламенту проєкт не зареєстрований станом на 15 годину 9 вересня. Пряма мова: "В комітеті лунали питання: хто буде наступним генпрокурором. Але це питання вирішується в Офісі президента. Усі попередні обговорення кандидатур відбувалися в ОП. Мені здається, що якийсь час прокуратуру очолюватиме виконувач обовʼязків". Передісторія:

НАБУ і САП 5 вересня заявили про викриття злочинної організації. За даними слідства, її очолював один із керівників структурних підрозділів Офісу генерального прокурора – Сергій Кропива. Учасників організації підозрюють у систематичному отриманні хабарів від шахрайських кол-центрів та легалізації майна. Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у 120 мільйонів гривень заступнику керівника Департаменту міжнародного співробітництва ОГП Кропиві 6 вересня. Наступного дня Вищий антикорупційний суд відправив під варту на 60 діб із альтернативою застави у 20 мільйонів гривень ще одній підозрюваній у справі НАБУ-САП "Карфаген" – 24-річній Єлизаветі Івахненко. Руслан Кравченко на тлі розслідування НАБУ та САП про "кришування" колл-центрів 7 вересня повідомив, що подав заяву про відставку з посади генерального прокурора. Відповідну заяву він зробив після зустрічі з президентом Володимиром Зеленським та керівником фракції "Слуга народу" Давидом Арахамією.

Пропуск осіб і транспорту в міжнародному автомобільному пункті пропуску "Старокозаче" на кордоні з Молдовою відновлено. Джерело: Південне регіональне управління Держприкордонслужби у Fасеbооk Деталі: Українські прикордонники поінформували молдовську сторону. До ліквідації наслідків атаки та якнайшвидшого відновлення роботи об'єкта спільно долучилися прикордонники, ДСНС, Національна поліція, митна служба, служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області. Фукнціонування пункту пропуску дозволить уникнути навантаження та скупчення транпорту на інших напрямках на кордоні з Молдовою. В той же час заходи з безпеки громадян, які перетинають кордон, як і раніше забезпечуватимуться в залежності від спроб ворога атакувати прикордонну інфраструктуру, наголошують у ДПСУ. Державна прикордонна служба України закликає громадян враховувати актуальну інформацію під час планування поїздок. Передісторія:

Під час ударів по Україні в ніч на 9 вересня окупанти атакували пункт пропуску "Староказаче", що в Одеській області на кордоні з Молдовою, внаслідок чого 2 людини загинули; КПП тимчасово не працював. В МЗС Молдови повідомили, що серед постраждалих внаслідок російського удару по пункту пропуску "Старокозаче" є також громадянин їхньої країни.

Президент Володимир Зеленський заявив, що нинішню атаку Росія прораховувала, щоб завдати максимальної шкоди українця. Глава держави та анонсував зустрічі з партнерами щодо постачання антибалістичного озброєння.


Джерело: Зеленський у соцмережах


Пряма мова: "Складна була атака, яку росіяни намагались умисно прорахувати для якомога більшої шкоди життю…



Загалом 175 повітряних цілей збили вночі наші воїни, але, на жаль, не всі. Попри дуже хороші результати по крилатих ракетах, особливо непросто з балістикою, і щодня доводимо партнерам цю нашу потребу в перехоплювачах. Вже спілкувалися про це з американцями та європейцями, і будуть ще зустрічі, зокрема сьогодні, з представниками держав та компаній, які можуть допомогти з постачаннями та з нашою антибалістичною системою FRЕYJА".

Велика Британія виділяє 100 мільйонів фунтів стерлінгів (116 млн євро) на пакет засобів протиповітряної оборони для України напередодні зими, що включає ракети Раtrіоt. Озброєння постачатиметься за допомогою механізму РURL.


Джерело: "Європейська правда" з посиланням на британський уряд


Деталі: В рамках нового пакета Британія поставить перехоплювачі для протиповітряної оборони, артилерійські снаряди великого калібру та безпілотники, щоб допомогти Україні захиститися від російських атак цієї зими.


Озброєння постачатиметься за допомогою механізму РURL, в рамках якого союзники України закуповують американську зброю для її потреб.


Зазначається, що ракети до Раtrіоt та інше протиповітряне обладнання буде поставлено в Україну до настання зими, що допоможе їй захистити свою критичну національну інфраструктуру, цивільне населення та збройні сили від російських атак.


Оголошення допомоги стало наслідком візитів прем'єр-міністра та міністра оборони Британії до Києва, де вони почули від українського президента про важливість додаткової підтримки напередодні зими.


"І прем'єр-міністр, і я під час наших перших візитів до Києва чітко усвідомили, наскільки важливо підтримувати Україну протягом цієї зими, оскільки Путін готується використати зиму як зброю, продовжуючи варварські атаки на цивільні об'єкти та об'єкти енергетики. Ми пообіцяли мобілізувати союзників і надавати більше підтримки, де тільки зможемо", – оголосив очільник Міноборони Вес Стрітінг.


Стрітінг у вівторок очолює своє перше засідання Контактної групи з питань оборони України (формат "Рамштайн") – об'єднання з 50 країн, що надає військове спорядження Україні. 36-те засідання у так званому форматі "Рамштайн" 8 вересня відбудеться дистанційно під головуванням міністрів оборони Великої Британії та Німеччини.



7 вересня у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбулося позачергове засідання Ради Україна-НАТО на рівні постійних представників, під час якого українська сторона передала союзникам перелік пріоритетних і нагальних потреб у засобах ППО та ПРО.